Орієнтація на кількість наукових публікацій як критерій оцінки роботи науковців і наукових установ не свідчить про реальний розвиток науки і стимулює її імітацію, наголошує кандидат економічних наук Дмитро Маслов у статті "Науковий карго-культ: як стимулювання кількості публікацій перетворює українську науку на імітацію".
Автор звертає увагу, що за абсолютною кількістю публікацій, індексованих у міжнародних базах Scopus та Web of Science, Україна виглядає як країна з динамічною науковою системою. За питомими показниками (кількістю статей на одного дослідника) — українські науковці випереджають низку значно потужніших у науковому сенсі держав. Мова йде про Німеччину, Сполучені Штати Америки та Японію.
Однак старший науковий співробітник відділу інтеграції науки, освіти та бізнесу ДУ "Інститут ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України" наголошує, що цей оптимізм втрачається, якщо подивитися глибше — з урахуванням фінансування української науки. Автор статті вказує, що не лише дослідники потрібні для науки, але й ресурси: фінансування на лабораторне обладнання, гроші на опитування, польові дослідження, доступ до програмного забезпечення та літератури.
За його словами, за кількістю публікацій на одиницю інвестицій Україна опиняється на одному рівні з країнами, де наукова система перебуває у складному стані, зокрема з Іраком. На думку дослідника, такий результат свідчить не про надзвичайну ефективність науки, а про спотворення стимулів.
Маслов зазначає, що через одержимість кількісними показниками нині наука переживає глибоку кризу, оскільки увага змістилася з наукових відкриттів на досягнення найбільшої кількості публікацій та найвищих місць у рейтингах.
"Результат? Лавина "сміттєвих" публікацій, фальсифікацій та імітації", — додає він.
Експерт зауважує, що в нашій країні ситуація особливо драматична через поєднання мізерного фінансування науки із жорсткими вимогами публікуватися в міжнародних виданнях.
Маслов розкритикував нову методику атестації науковців, затверджену Міністерством освіти та науки України в 2024 році, за якою кількість публікацій стала основним інструментом оцінювання. За таких умов, зазначає він, наукова діяльність дедалі більше нагадує звітність, а не пошук нового знання.
Автор статті наголошує, що нині наука в Україні стоїть перед вибором: "або ми повернемо в академічне середовище живу експертизу та культуру змістовного діалогу, або наша наука так і залишиться яскравим, але порожнім фасадом у звітах міжнародних баз".
