Резонансні невідкладні обшуки створюють ілюзію масових зловживань — експерт

У 2025 році українські суди все частіше погоджували слідчим органам обшуки, однак як пише керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін у статті «Обшуки: пошук доказів чи інструмент тиску?», це не обов’язково означає кращу аргументацію слідчих. В частині випадків слідчі просто вдавались до невідкладного обшуку, який потім легалізовували у суді.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

НАБУ проводить обшуки в помешканні бізнесмена Богдана Якимця, пов'язаного із силовиками — джерела

Експерт наводить цікаву статистику – минулого року в суди надійшло понад 100 тисяч запитів на обшуки. Скільки із них було відхилено на разі не відомо, однак попередні роки частка відмов поступово зменшувалась.

Так,  2020 року було 97 367 клопотань і 15 310 відмов (15,7%), 2022-го частка відмов становила 18,8%, а вже у 2024 році з 93 991 клопотань відмовили у 7 239 випадках (7,7%).

«Регулярні повідомлення в медіа про обшуки створюють враження зростання їхньої кількості. Проте проблема не лише в цифрах. Обшуки стали помітнішими через резонансність проваджень і високий суспільний запит на справедливість. У публічному дискурсі сам факт обшуку часто сприймається як доказ вини, хоча це лише інструмент збирання доказів», - вказує аналітик.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

«Дно, яке Зеленський пробив зі своїми силовиками» і «в дусі росіян»: злиття інтимних фото Шабуніна не лишилося без реакції

Експерт нагадує, що обшук легітимний лише під суворим судовим контролем та має бути спрямований на виявлення та фіксування обставин вчинення кримінального правопорушення. В реальності ж обшуки часто виходять за межі закону і можуть бути неправомірними, використовуватись для тиску на опонентів, дискредитації громадських діячів і взагалі виглядати як шоу. Тоді вони стають частиною незаконної діяльності органів правопорядку та свавілля.

Загалом, аби слідчий суддя санкціонував обшук, слідчий і прокурор повинні надати серйозні аргументи для його проведення. Однак Кримінально-процесуальний кодекс передбачає і інший формат - невідкладний обшук у виняткових випадках, коли докази можуть бути втрачені.

«З публікацій у медіа може скластися враження, що 2025 року цією практикою не гребують ані Національне антикорупційне бюро України, ані Державне бюро розслідувань, ані інші органи. На мій погляд, відчуття зростання зловживань під час обшуків може бути пов’язане насамперед з активнішим застосуванням невідкладних обшуків і їхнім публічним висвітленням. Здебільшого саме вони створюють додатковий резонанс, адже відбуваються без попереднього судового дозволу і підлягають подальшій перевірці в межах судового контролю ex post», - зазначає Крапивін.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Прослушка у співробітниці НАБУ: Бюро не має інструментів, аби дізнатись, чи була ухвала суду з цього приводу

Щоправда визначити частку невідкладних обшуків окремо кожного органу досудового розслідування – ДБР, НАБУ, Нацполіція, СБУ, БЕБ – майже неможливо: така статистика не ведеться. За інформацією ZN.UA, НАБУ лише нещодавно почало вести статистику своїх невідкладних обшуків, і на сьогодні це 2% від загальної кількості. В інших органах такої статистики немає.

Загалом невідкладні обшуки набувають резонансу через можливу агресивну поведінку окремих представників органів правопорядку чи порушення процесуального порядку, як от обшуки у на той момент заступника голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 2025 році.

«Події збіглися в часі з активізацією кваліфікаційного оцінювання суддів ліквідованого Окружного адмінсуду та Печерського районного суду — тих самих суддів, які водночас розглядали клопотання ДБР щодо обшуків і доступу до документів. Межа між правозастосуванням і тиском виявилася небезпечно тонкою», - вказує експерт на неоднозначність історії.

Насамперед слід розуміти, що розголосу набувають окремі слідчі кейси, що не дозволяє зрозуміти масштаб використання цього інструменту та можливість об’єктивно оцінити його ефективність або ж зловживання ним.  Адже факт проведення обшуку без попередньої ухвали не означає порушення КПК, бо ключовим є те, чи був дотриманий механізм подальшої легалізації обшуку та чи належно здійснювався судовий контроль за застосуванням цього інструменту.