При бажанні можна реалізувати навіть гасло «Почую кожного»

Про те, як реалізувати на практиці гасло «Почую кожного» пишуть Віктор Тимощук та Роман Кобець в своїй статті «Що зробити, аби почути кожного?» у свіжому номері «Дзеркала тижня. Україна».

Як відзначають автори, саме відсутність внутрішньої потреби «чути», консультуватися, радитися є ознакою влади в України.

«Технократична парадигма «професіоналів» передбачає, що «фахівці» краще знають, що робити, а коли й мусять радитися - то з вузькими галузевими експертами, звівши «громадське обговорення» до minimum minimorum як зайву обтяжливу ритуально-демократичну процедуру вислуховування некомпетентних дилетантів. Тим часом «представницька демократія» має продукувати у політиках і держслужбовцях потребу «чути» споживачів своїх рішень», - пишуть автори матеріалу.

У своїй статті В. Тимощук і Р. Кобець зупиняються на двох ключових аспектах діяльності органів влади: вироблення державної політики та надання адміністративних послуг (дозволів, ліцензій, реєстрацій, погоджень, висновків і т.д.).

«Аналіз позицій заінтересованих сторін повинен стати неодмінною складовою обгрунтування доцільності рішення у сфері державної політики. А це, своєю чергою, має стати частиною роботи і професійної підготовки державних службовців, які готують такі рішення. Вивчення позицій заінтересованих сторін та консультації з ними можуть, але не обов’язково повинні інституалізуватися й нормативно врегульовуватися. Хоча в багатьох урядах так звані «зелені» (ставлення заінтересованих сторін до проблеми) і «білі» (ставлення заінтересованих сторін до різних варіантів її вирішення) книги політики вилилися в обов’язковий елемент підготовки державно-політичного рішення. Це, радше, має стати частиною внутрішньоурядової традиції, адже виражає внутрішню потребу у підготовці оптимального, максимально збалансованого рішення. Тим часом зараз у процесі підготовки урядових рішень аналізуються («чують») лише позиції «заінтересованих органів влади»», - йдеться в статті.

Автори нагадують, що наприкінці травня уряд схвалив проект «Адміністративно-процедурного кодексу України», який у пакеті із законопроектом «Про адміністративні послуги» мав би запровадити належне регулювання названих вище питань. Ці проекти отримали високу оцінку з боку як вітчизняних, так і міжнародних експертів. Здавалося б, залишилася дрібничка: урядові - внести нарешті законопроекти до Верховної Ради, парламенту - проголосувати, а президентові - підписати. Але, починаючи з 2008 року (коли проект Адмі ністративно-процедурного кодексу вже потрапляв до ВРУ), як то кажуть, «не зростається»...»- відзначають автори матеріалу.

«Можливо, любителям «економіки» такі цінності, як права громадян, їх захищеність у відносинах із органами влади, здаються другорядними. Спе­ціально для них зауважимо, що у Нідерландах впровадження адміністративно-процедурного закону оцінюють у додаткове зростання ВВП на 2%», - йдеться в статті.

«Отже, усім очевидно, що нинішня система влади в Україні страждає на глухоту до голосу своїх громадян. Не почувши ж «маленьких українців», не можна побудувати державу «для людей». І цьому аж ніяк не зарадиш, «наблизивши» депутатів до громадян шляхом реанімації мажоритарки з її «наказами виборців», потрібні інші - адекватні й рішучі заходи»- резюмують автори.