Загадка вівтарного каменю Стоунхенджа розповідає про неймовірну подорож древніх людей

Стоунхендж посідає важливе місце в історії людства. Це стародавня загадкова пам’ятка, яка тисячоліттями височіла над півднем Англії. У 2024 році його таємничість посилилася: вчені з'ясували, що Алтарний камінь був привезений з крайньої півночі Шотландії, приблизно за 700 кілометрів від нинішнього місця розташування.

Деякі вчені припускали, що цю подорож каменю допомогли здійснити льодовики. Але нове дослідження показує, що, хоча б частково, його все ж перевезли люди, повідомляє Science Alert.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Біля Стоунхенджа створили реконструкцію 4500-річного неолітичного залу

«Замість того, щоб бути перенесеними природним шляхом льодом, дані вказують на навмисне, ретельно сплановане переміщення каменів по складному і різноманітному ландшафту. Наше моделювання показує, що льодовики могли перенести частину каменів під час останнього льодовикового періоду, можливо, до Доггер-Банку в Північному морі, але не до південної Англії, а це означає, що камінь все одно довелося б переміщати на сотні кілометрів людям», — заявив геолог Ентоні Кларк з Університету Кертіна в Австралії.

Камені Стоунхенджа двох видів. Одні являють собою гігантські місцеві блоки пісковика, відомі як сарсени, інші – блакитні камені, які складають внутрішню підкову. Їх видобули в Уельсі, на відстані 230 кілометрів від пам’ятки.

Але Вівтарний камінь, або камінь № 80, унікальний. Він майже прихований у центрі, на ньому лежать два обвалені сарсени, і він зроблений із типу породи, не схожої на жоден інший камінь у цьому утворенні.

У 2024 році Кларк і його колеги проаналізували найдрібніші кристали циркону в Вівтарному камені та визначили, що він походить з Оркнейського басейну, розташованого на самому північно-східному краю Шотландії. На початку 2026 року Кларк і його колега, геолог Крістофер Кіркленд з Університету Кертіна, опублікували дослідження, в якому вивчили мінералогію Солсберійської рівнини. Вони дійшли висновку, що вона не була вкрита льодовиком у період, необхідний для переміщення Вівтарного каменю. Тобто, як би він не опинився на рівнині, його принесли туди не льодовики.

Кристали циркону Вівтарного каменю найбільш точно відповідали зразкам з Кейтнесса, розташованого на самому краю материкової Шотландії. Вчені змоделювали рух Британсько-Ірландського льодовикового щита під час останнього льодовикового максимуму, близько 27 000 років тому. І дійшли такого ж висновку: лід ніяк не міг перенести камінь від Кейтнесса до Солсбері.

Але, можливо, існував проміжний варіант. Аналіз вчених показав, що камінь міг бути переміщений по льодовиковому льоду до Доггер-Банку, нині затопленого регіону під Північним морем, який під час льодовикового періоду був сушею. Це майже вдвічі скоротило б шлях до Солсберійської рівнини, зменшивши відстань з 700 до 400 кілометрів.

Але проблема в тому, що Доггер-банк був затоплений підніманням рівня моря за тисячі років до зведення Стоунхенджа. Якби стародавні люди дійсно знайшли там Вівтарний камінь, вони мали б помітити його до підняття рівня моря, забрати, деякий час зберігати, а через тисячоліття використати для будівництва Стоунхенджа.

Раніше вчені з'ясували, що споруда на південному заході Англії, яка, як вважалося, пов'язана з королем Артуром, не є середньовічною. Археологи вважають, що її вік перевищує 5000 років, вона датується неолітом або кам'яною добою. Тобто, її побудували за тисячі років до передбачуваного часу життя легендарного короля та лицарів круглого столу.