Не інструмент, а напарник. Як працюють чотирилапі захисники

У листопаді Кінологічна спілка України (КСУ) провела урочисту церемонію нагородження «Чотирилапі захисники». Це унікальна відзнака для службових собак та їхніх провідників, які несуть службу в державних структурах країни. Проєкт виник у КСУ за підтримки Royal Canin як реакція на виклики повномасштабної війни: 2022 року існувала лише одна номінація — «Пошук вибухових речовин», проте згодом суспільство усвідомило, наскільки широким є фронт роботи чотирилапих. А вже сьогодні собак нагороджують у п’яти номінаціях.

Однією з номінанток цьогорічної премії стала лейтенантка, кінологиня Національної поліції Олена Петролай. Вона в професії вже понад шість років, подолала шлях від служби у Збройних силах до роботи в кінологічному центрі. Зараз Олена працює одразу з двома собаками за різними напрямами: один шукає людей, інший — міни.

Як маленькі діти: собаки вчаться, підслуховуючи господарів

Ми поговорили з Оленою про те, чи справді службових собак «годують наркотиками», як налагодити контакт із чотирилапим напарником і чому навіть на блокпостах собака рятує ментальне здоров’я.

— Олено, ви в кінології вже шість із половиною років. Це була дитяча мрія чи свідомий вибір дорослої людини?

— Любов до собак у мене була завжди, ще з дитинства. Я притягувала додому цуценят, кошенят, але собак однаково полюбляла більше. Раніше я навіть не знала, що є окрема кінологічна служба, бачила це тільки в закордонних фільмах.

2015 року, коли відбулася реформа патрульної поліції, я побачила, що є такі підрозділи, й одразу вирішила, що хочу до них приєднатися. Але на той момент я служила у Збройних силах України. Щойно в мене закінчився контракт (2018 року), я пройшла конкурс, і 2019-го вступила до лав Національної поліції. Відтоді жодного дня не пошкодувала. Шкодую тільки, що не прийшла раніше, бо молодість і активність у цій роботі дуже важливі.

Фото, надане інтерв'юйованим

— Розкажіть про своїх напарників. Хто зараз із вами на службі?

— У мене два собаки за абсолютно різними напрямами.

Перший — німецька вівчарка на ім’я Пан, йому скоро буде шість років. Його спеціалізація — пошук вибухових речовин, зброї та боєприпасів. Пан зі мною з двомісячного віку, тобто працює майже все своє життя.

Другий — бельгійська вівчарка малінуа на ім’я Джек. Він займається розшуковою роботою: іде по сліду, наприклад, коли треба знайти людину — якщо загубилася дитина, літні люди в лісі або якщо скоєно кримінальні злочини.

— Чи є різниця у взаєминах із вашими підопічними?

— Величезна. Свого собаку з пошуку вибухівки я знаю все життя, розумію Пана краще, а він — мене. Я йому більше довіряю.

Зі слідовим собакою Джеком контакт складніший, бо він дістався мені вже дорослим. Нам передали його з фонду Говарда Баффета. Хоча Джек дуже контактний, у мене немає до нього стільки довіри, як до Пана. Це більш робочі стосунки. Але це нормально, бо кожен собака індивідуальний й до кожного треба шукати свій підхід.

Фото, надане інтерв'юйованим

— Розкажіть більше про роботу собак. Що саме входить до їхніх обов’язків, особливо під час воєнного стану?

— Спектр широкий. По-перше, це реагування на повідомлення про замінування. Ворог часто «балується»: з окупованих територій або з Росії надсилають фейкові повідомлення про мінування адмінбудівель.

По-друге, це робота на блокпостах — виявлення незаконного обігу зброї. Це було дуже актуально 2022 року на Київщині.

Зараз ми часто долучаємося до гуманітарного розмінування на деокупованих територіях — Харківщині, Херсонщині. Я сама родом із Херсонщини, тому завжди намагаюся напрошуватися на цей напрямок, аби побути трохи ближче до дому.

Фото, надане інтерв'юйованим

— Є старий міф, що собак, які шукають наркотики чи вибухівку, годують цими речовинами, щоб викликати залежність. Наскільки це відповідає дійсності?

— Це абсолютна нісенітниця. Люди справді думають, що шукачів вибухівки годують вибухівкою. Насправді так ніхто не робить, бо це токсичні речовини.

Собаки вчаться з ігровою мотивацією. Для них це гра, вони не розуміють, що є якась небезпека. Механізм такий:

1. Собака спочатку вчиться шукати м’яч.
2. Потім до м’яча підкладається певний запах, який нам потрібен.
3. М’яч поступово зменшується (тобто розрізається на шматки) — половинка, четвертинка, а запах залишається.
4. У собаки виникає асоціація: знаходиш цей запах — отримуєш м’яч.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Гострі інстинкти, непохитна відданість і чудова здатність виявляти загрози: як службові собаки можуть допомогти ЗСУ на полі бою

— Служба вимагає гарної фізичної форми. Як відбуваються тренування?

— Собака має бути атлетом. Але навантаження слід підбирати з розумом. Наприклад, німецьких вівчарок не можна перенапружувати змалечку через структуру тіла, натомість «бельгійцям» такі тренування даються легше.

У нас зараз з’явилися чудові умови. Побудували новий кінологічний центр (теж за підтримки фонду Говарда Баффета), і там у ветеринарному блоці є спеціальна бігова доріжка з водою. Мені це дуже подобається: у воді важче рухатися, тому за короткий час собака отримує хороше навантаження, але в комфортних умовах. Це особливо рятує взимку або в дощ.

А щодо харчування — мої собаки на якісному сухому кормі. Але Пана, який живе зі мною, я на вихідних іноді балую: даю яловичину, субпродукти або фрукти, які дозволив ветеринарний лікар.

— Церемонія «Чотирилапі захисники» — це про визнання. Чи відчуваєте ви зміну ставлення до собак під час війни?

— Так, і це дуже приємно. Раніше мені було прикро, що відзначають тільки людину, а не собаку, адже ми працюємо в команді. Зараз роль собак визнають дедалі більше.

Вони виконують величезну роботу не тільки з пошуку мін. Собаки допомагають «розвантажити менталочку». Навіть просто на блокпосту: якщо десять людей погладять собаку й усміхнуться, світ стане трохи кращим. У нас уже є кінологи, які займаються каністерапією та їздять до поранених ветеранів.

А коли собака знаходить хоча б одну міну чи гранату — вона вже врятувала одне життя. На жаль, роботи з розмінування в нас — іще на багато років.