Митар без митних скрижалів. Що залишилося від амбітних економічних планів Трампа

Тарифна система Трампа тріщить по всіх швах, але адміністрація президента США навіть не розглядає варіанта із «задньою передачею». Дороги назад немає, і ось чому.

Напередодні другої каденції Трампа було опубліковано статтю Стівена Мірана «Посібник для користувача з реструктуризації глобальної торгової системи».

Стівен Міран не є надто публічною фігурою на кшталт Бессента чи Лютніка, міністрів в американському уряді Трампа. Але він є ключовим архітектором «трампономіки 2.0» — керівником Ради економічних консультантів при президенті США та членом Ради керуючих ФРС, де він репрезентує ідеологію Трампа у контексті монетарної політики.

Міран сформував концепцію вирішення не просто проблеми торговельного та бюджетного дефіцитів США, а й структурної вади американської економіки — деіндустріалізації внаслідок глобального попиту на долар як на резервний актив.

Як відомо, під час кожної світової кризи глобальний попит на долар збільшується, зміцнюючи його та паралельно девальвуючи курси національних валют десятків країн світу.

Унаслідок цього збільшується торговельний дефіцит Сполучених Штатів і скорочується глобальна конкурентоспроможність американської промисловості.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Скасування тарифів принесе ще більші прибутки країнам і компаніям, які «обкрадали» США — Трамп

Дефіцит бюджету США вже перевищує 6%, негативне сальдо рахунку поточних операцій — мінус 3–4%.

З 12 трлн дол. резервів світових центробанків резерви в доларі становлять більш як 57–58%, або 6,6 трлн. Це третина грошової маси США — агрегат М2.

Що пропонував зробити Міран?

Запровадити середній тариф на імпорт у розмірі 20% (комусь більше, комусь менше). Примусити інші країни (які є торговельними партнерами Америки) зміцнити свої національні валюти країн відносно долара в середньому на 10%.

Наступний етап: поступово вивести 7 трлн дол. резервних активів світових центробанків у доларі з короткострокових облігацій США та перевести ці гроші в сторічні облігації під відсоток на рівні, що наближається до нуля (1–2%).

Це має послабити долар, але водночас це і зробить американські товари більш конкурентоспроможними на внутрішньому ринку, створить мільйони робочих місць у промисловості та посилить конкурентоспроможність американських товарів на зовнішніх ринках.

Модель Трампа полягає в такому: якщо у вас немає промисловості, ви не країна, а територія. Якщо ви не виробляєте критичних для ВПК ресурсів, то у вас немає власної системи безпеки. І якщо у вас немає робочих династій, то будуть династії на соціальних виплатах і «династії» наркозалежних на тлі деградуючої міської інфраструктури та руйнації провінційних кластерів.

Динаміка рахунку поточних операцій платіжного балансу США значною мірою формувалася через зміну сальдо торгівлі товарами. Після профіциту в 1960–1970 роках — різке зростання дефіциту торговельного сальдо, який зараз досягнув одного трильйона доларів і 3,5% ВВП. В абсолютному значенні це історичний антирекорд.

У відносному (до ВВП) на початку нульових було й гірше (6%), але нинішнє покращення цього показника було досягнуто, знову ж таки, за рахунок інфляції долара та емісії Федеральної резервної системи.

До чого призводить політика «дорогого» долара та формування Глобальної бульбашки у вигляді фінансового ринку США, який уже займає 60% світової фінансової системи та є головним центром тяжіння для транснаціональних потоків капіталу?

Тарифи Трампа підривають угоду з ЄС на мільярди євро — Bloomberg

З одного боку, це перетворює долар на унікальний інструмент глобального нееквівалентного обміну, причому нееквівалентного на користь Сполучених Штатів. Американський фондовий ринок стає ключовою сферою абсорбації світових потоків капіталу.

Це робить США фінансово багатшими за решту країн. Але є й низка побічних ефектів: деіндустріалізація, втрата робочих місць у промисловості, скорочення глобальної конкурентоспроможності товарів національного експорту.

Виникає фактор постійного «фінансового голоду», коли створена система «жере» дедалі більше глобальної ліквідності.

Рівень «голоду» фінансової системи можна прорахувати за таким показником, як Чиста міжнародна інвестиційна позиція країни. Цей індикатор розраховується як різниця між закордонними фінансовими активами країни та зобов'язаннями її резидентів перед зовнішніми донорами (інвесторами та кредиторами).

Інвестиції можуть бути портфельні та прямі. Торік Чиста міжнародна інвестиційна позиція США становила мінус 26 трлн дол. Тобто США інвестували у світову економіку на 26 трлн дол. менше, ніж світ інвестував у США.

При цьому ВВП країни становив 30,6 трлн дол. Тож умовна «залежність» США від зовнішніх потоків капіталу досягла 85% рівня їхнього ВВП. За 18 років цей показник зріс на 25 трлн дол., з 9 до 85% ВВП.

У рамках такої глобальної моделі США неначе приречені на постійну деіндустріалізацію, на яку впливає роль долара як резервної валюти та відповідне зменшення частки ВВП США у глобальному валовому продукті (падіння з 60 до 27% за пів століття, або навіть до 17% за паритетом купівельної спроможності).

При цьому паралельно зростає частка американського фондового ринку в загальному обсязі світової фінансової системи та колосально збільшується заборгованість США як у рамках державного боргу, так і в контексті міжнародної інвестиційної позиції.

Зменшення питомої ваги ВВП США у глобальному обсязі та водночас збільшення питомої ваги американського фінансового ринку в масштабах загальної світової системи — це два взаємовиключні процеси, які, проте, відбуваються в Америці на паралельних курсах.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Новий раунд торговельної невизначеності: як світ реагує на митну епопею Трампа

Впливати менше на світову економіку і бути більше від неї залежним — це і є причина реформ Трампа. В іншому разі — продовження деіндустріалізації та зростання залежності від китайських критичних товарів і матеріалів.

Стівен Міран зазначає: питома вага зайнятості у промисловості США знизилася з 30% населення 1940 року до 8% 2023-го. А питома вага американського ВВП у світовій економіці впала з 40% 1960 року до 27% 2023-го.

Така модель працює в монополярному світі, але є самовбивчою у неполярному, який формується просто зараз.

Утім, тарифна політика Трампа наштовхнулася на сильний внутрішній спротив: політичний (з боку Демократичної партії) і судовий.

Суд з питань міжнародної торгівлі США зобов'язав державну митну службу повернути компаніям-імпортерам 130 млрд дол., які вони сплатили як імпортне мито, запроваджене згідно з рішенням Трампа.

Напередодні, у лютому 2026 року, Верховний суд США зруйнував значну частину митної конструкції чинного американського президента. Точніше, можливості Трампа запроваджувати нові мита було суттєво обмежено, особливо точкові великі мита щодо окремих країн, наприклад проти Китаю.

Таке право згідно із Законом про міжнародні надзвичайні економічні повноваження (International Emergency Economic Powers Act) скасовано Верховним судом, крім мит на сталь та алюміній.

Які ще інструменти тарифної політики залишаються у Трампа? Наприклад такі:

• Section 122 — максимальне мито у розмірі 15% на строк до 150 днів, для подовження терміну потрібне рішення Конгресу;
• Section 232 — у разі загрози національній безпеці на строк до 270 днів, але з обов'язковим розслідуванням такої загрози комісією Конгресу;
• Section 301 — мита у відповідь на несправедливі торговельні практики за наявності розслідування американського митного органу USTR;
• Section 338 — мита у розмірі до 50%, але за наявності підтвердження фактів дискримінаційної торговельної політики щодо США з боку інших країн.

Наразі Трамп скористався першою опцією — запровадив глобальний тариф проти всіх країн світу у розмірі 15% на максимально дозволений термін — 150 днів, тобто задіяв Section 122. Найшвидше, його юристи ретельно вивчають можливість залучення інших опцій торговельної війни.

Суд суттєво підрізав крила Трампу у контексті його торговельної війни з Китаєм і зробив це напередодні запланованого візиту президента США в Пекін. По суті, вирвав з його рукавів ключові козирі.

Ті інструменти, які в Трампа ще залишилися, — це продовження «геополітичного боксу» навіть не з однією зв'язаною рукою, а з двома.

Таким чином, Верховний суд США став справжнім союзником Китаю. Хоча, мабуть, це найяскравіше втілення римського принципу: «Хай загине світ, але торжествує Закон».

Трамп, звісно, перейшов у контрнаступ і пообіцяв «помножити на нуль» рішення Верховного суду.

Від митних воєн до судових поразок: що означає удар Верховного суду США по тарифах Трампа

Тактика приблизно така: є ще низка законів, ухвалених у XX столітті, посилаючись на які, Трамп спробує запровадити нові тарифи. Щодо кожного окремого випадку Верховному суду доведеться приймати окреме рішення, тобто на нас чекає справжня судова «Санта-Барбара». Але загалом рішення Верховного суду однозначне: мито (тариф) на імпорт — це різновид податку, а система оподаткування — прерогатива Конгресу. Натомість Верховний суд підтвердив право президента запроваджувати торговельне ембарго проти окремих країн, тобто повністю блокувати імпорт із них і видавати ліцензії на імпорт окремих видів товарів.

Тобто на переговорах із лідером Китаю Сі Цзіньпіном у квітні (якщо ці переговори таки відбудуться) Трамп матиме козир, але дуже своєрідний:

• запровадження мит, які оскаржуватимуться у Верховному суді;
• ліцензування окремих товарних поставок;
• повну заборону на імпорт з Китаю.

Перший важіль тиску не можна назвати системним, він, радше, підкреслює внутрішню політичну слабкість Америки у цьому протистоянні.

Другий важіль тиску має точковий характер і не страшний Китаю.

А третій завдасть США ще більшої шкоди, ніж самому Китаю.

Тепер адміністрації Трампа треба знайти джерела покриття недобору мит після рішення Верховного суду, тому що на їхньому одержанні зав'язаний нинішній бюджет США.

Дефіцит надходжень обвалить видаткову частину на тлі військової операції в Ірані та у контексті вельми непростої ситуації в американській економіці.

Додамо сюди ще й протистояння з Китаєм, яке потребує концентрації всіх геополітичних ресурсів США.

Демократи, найшвидше, трансформують судову епопею у зниження рейтингу республіканців напередодні осінніх виборів.

Стів Міран мріяв перетворити США на «глобального митаря», який збирає данину з усього світу за право доступу на свій преміальний ринок збуту товарів. Митаря, який вкладає ці гроші у нову індустріалізацію Америки, інфраструктурний розвиток і створення нових робочих місць. Але зараз США — це митар, у якого забрали «митні скрижалі».