Українська Одіссея: що для поранених військових означає повернутися додому

Світом прогриміла чергова робота Крістофера Нолана — «Одіссея», зібравши зірковий акторський склад, кілометри плівки IMAX, масштабні пейзажі та мільйони у бокс-офісі. Та за видовищністю цієї історії залишається дуже людське питання — що означає повернутися додому після довгої дороги з війни?

Фільм заснований на однойменній поемі Гомера про десятирічні мандри Одіссея після його перемоги над Троєю. Це історія не лише про пережите на війні, а й про випробування, які герой долає заради повернення до дружини, сина та свого дому на Ітаці.

Для наших військових і ветеранів шлях додому також може бути довгим і складним. Після поранення вони часто проходять через лікарні, операції, протезування та реабілітацію. Іноді повернутися доводиться не до того життя, яке було раніше, а до нового, яке ще належить побудувати. А може бути й так: фізично — повернувся, а думки, сни, відчуття — все ще там…

RECOVERY/ZN

Ми запитали військових і ветеранів, які проходять реабілітацію в київському центрі мережі RECOVERY, що для них означає справді повернутися додому та що допомагає долати цей шлях.

Реабілітація та лікування військових: коли витрати повністю покриває держава

Владислав — із Чернігівщини. Служить із березня 2022 року, згодом командував екіпажем ударних FPV-дронів. Під час чергування на Сумському напрямку зазнав важкого поранення — втратив ліву ногу, праве око та частину пальців правої руки, отримав контузії й опіки.

RECOVERY/ZN

«Повернутися додому — це для мене обійняти дружину, маму, взяти доцю на руки й піти гуляти. Піти з ними всіма гуляти, виконуючи звичайні цивільні дії. Щоправда, мені ще належить згадати, що таке цивільні дії», — каже Владислав.

Він досі підтримує зв’язок із побратимами, хоча поступово віддаляється від оперативної обстановки: «Я їм сказав, що мені вся інформація не потрібна: ви мені просто кажіть, як ви».

«Я на позиції каву не пив, лише чай, бо можу пити тільки хорошу каву, а з кавового автомата мені не подобається, — згадує чоловік. — Хочеться сходити по добру каву зі своєю сім’єю, пригостити товаришів, побратимів, поспілкуватися з ними. Це для мене очікуване перше відчуття повернення додому».

RECOVERY/ZN

За цією буденною деталлю ховається більше, ніж просто смак напою. Це образ життя, до якого хочеться повернутися, — неспішного, домашнього, свого. Після пережитого Владиславу потрібно адаптуватися до життя поза військом і навчитися приймати себе у зміненому тілі. «Повернення додому — це повністю прийняти себе таким, який ти є», — каже він.

RECOVERY/ZN

Роман — з Житомирщини. Воює з 2015 року, спочатку — в піхоті, потім — мінометником. Під час оборони Маріуполя після поранення його евакуювали до лікарні, але він утік зі шпиталю і рвонув назад — до оточених побратимів, які вже просто на позиції знімали йому шви. Пізніше, під час іншого бойового завдання, зазнав тяжкого поранення, внаслідок якого втратив ногу та руку.

Засоби реабілітації: як отримати ветеранам безкоштовно

RECOVERY/ZN

Про дім Роман говорить так, ніби це слово з чужої мови: «Я не знаю, що таке дім. Із 2015-го ми постійно бігали: поля, лісосмуги, полігони… До повномасштабного вторгнення ще пункт постійної дислокації був. І назад: поля — змагання — поля — полігони».

За роки служби дім для нього став радше короткою зупинкою між завданнями. Під час однієї з 14-денних відпусток він одружився з жінкою, яка також служила разом із ним. Пізніше вона разом із його побратимами потрапила в полон і повернулася в Україну лише за дев’ять місяців.

Тепер повернення до цивільного життя саме собою стає для Романа новим, чи не найважчим завданням: «Я не знаю, що таке гражданка, я її боюсь, якщо чесно. Я не знаю, як там поводитись та як там жити».

Рухатися йому допомагає думка про повернення до своєї справи й своїх людей: «Щонайменше в мене є бажання повернутися назад. І батальйон мене назад бере, на цю ж посаду». Його дружина теж хоче повернутися до служби, але після пережитого Роман не готовий, щоб вона знову ризикувала собою. Водночас саме вона залишається його головною опорою у відновленні: «Дружина завжди мене підтримувала. Психувала, плакала, але завжди підтримувала».

RECOVERY/ZN

Юрій — з Києва. Командував групою, яка працювала з великими розвідувальними безпілотниками. Під Добропіллям на Донеччині внаслідок атаки FPV-дрона зазнав тяжкого поранення ноги й розпочав тривалий шлях лікування, протезування та реабілітації.

RECOVERY/ZN

Дні в палаті зливаються в один, каже він, і саме це виснажує найбільше: «Коли довго сидиш у палаті, це трохи тисне на голову. А по-справжньому повернутися додому — це закінчити реабілітацію, виїхати з усіх лікарень, повернутися до рідних і почати жити, будувати своє майбутнє. Оце для мене означає повернутися додому».

Відновлення військових, повернення на службу та інтеграція в цивільне життя: про що говорили на щорічній конференції Recover together у Києві

Рухатися далі йому допомагають плани, які залишилися нездійсненими ще до поранення. І саме вони, а не спогади, спонукають його рухатись уперед: «Мені дає сили те, що є ще багато різних цілей, яких не встиг досягти, коли був «цілим», зі своєю рідною ногою. Є ще якісь цілі, бажання, ти чогось хочеш. Щонайменше побачити світ, кудись з’їздити, побудувати сім’ю. Оце моє».

RECOVERY/ZN

Валентин — із Донеччини. Військову спеціалізацію здобув іще під час навчання в технічному виші. З початком повномасштабної війни повернувся до цього фаху та командував взводом самохідних зенітних установок. Під час виїзду на бойову позицію Валентин зазнав тяжкого поранення, після якого йому ампутували руку й ногу.

RECOVERY/ZN

Питання, куди саме повертатися, для нього поки не має відповіді, бо немає пункту призначення: «Я з Покровська, тому дому в мене зараз немає, бо вже немає Покровська. Тож іще не замислювався над цим: куди повертатись і як воно буде».

І все ж потроху, обережно, мрії приходять на зміну спогадам. Замість втраченої вулиці в Покровську у Валентина з’являється власне, ще не прив’язане до жодної адреси уявлення про дім: «Маленький будиночок, маленький садочок, квіточки, дерева». Про майбутнє він говорить обережно, але твердо: «Життя триває, й попереду ще достатньо. Тому потрібно навчатися. Сили дає мені вірна дружина — моя кохана».

Морально йому допомагають і фахівці реабілітаційного центру — лікарі, фізичні та ерготерапевти, які щодня підбирають потрібні процедури й вправи: «Люди в центрі вірити в себе навчили. Хоч як тяжко, але треба. Треба через «не можу». Так досягаються якісь висоти, здійснюються бажання».

RECOVERY/ZN

Дмитро — з Сумщини. Служив мінометником. Коли заходив на позицію, наступив на міну. Евакуація тривала майже дві доби. Через тяжкість поранення й турнікетний синдром ногу довелось ампутувати вище, ніж планували спочатку.

RECOVERY/ZN

Для Дмитра повернення додому поки не має чітких обрисів — він досі не знає, яку саме дорогу обере: «Це важке питання. Я часто над ним зависаю: повертатися додому чи що робити далі, куди їхати? Повернутися — це, мабуть, усе починати по-новому. А може, й не додому, а назад, на службу. Я планував повернутися додому вже після закінчення війни».

Поки відповіді немає, він тримається за щоденну дисципліну — єдине, що залежить тільки від нього самого: «Щоденна робота над собою. Інакше ніяк. Якщо просто лежати й дивитись у стелю, то віра точно втрачається. А ще хочеться якнайшвидше стати на протез, стати на ноги, почуватися впевненіше».

RECOVERY/ZN

Українські військові бачили створінь, страшніших за циклопа, чаклунку та велетнів, — російську жорстокість, важкі поранення, фантомний біль, втрату побратимів і життя, яке назавжди змінилося.

В «Одіссеї» шлях додому завершується поверненням героя на Ітаку. У декого із цих чоловіків більше немає дому, до якого можна повернутися фізично. Покровська, яким він був для Валентина, вже не існує. Але дім для них — це не завжди точка на карті. Це кава, випита разом із родиною. Посада, яка досі чекає в батальйоні. Мета, якої ще не встиг досягти. Дружина, яка психує, плаче — й завжди підтримує.

І, можливо, саме тому їхня одіссея важча за гомерівську. Одіссей знав, куди пливе. А в них попереду — ще не накреслена мапа. Але щодня, крок за кроком, тренування за тренуванням вони її прокладають.

Шлях відновлення не завершується в реабілітаційному залі. Мережа центрів RECOVERY допомагає пройти один із найважливіших його етапів: повернути рух, самостійність і можливість знову жити активним життям.