Схвалення судом невідкладних обшуків часто є формальністю — експерт

У невідкладних слідчих обшуках, про які все частіше говорять останнім часом, найслабшою ланкою є судовий контроль. І навіть якщо суд визнає такий обшук незаконним, це вже не поверне репутацію компанії чи людині, у якої такі слідчі дії відбулись, пише у статті «Обшуки: пошук доказів чи інструмент тиску?» керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін.

Оцінку невідкладному обшуку суд має надати в максимально короткі терміни, а слідчий впродовж 24 годин після його проведення повідомити суддю про факт.  

«На момент перевірки обшук уже відбувся. Якщо суд визнає дії незаконними, докази можуть бути визнані недопустимими. Але шкоди вже завдано: бізнес зупинено, репутацію зіпсовано — повернути все назад неможливо», - зазначає експерт.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Резонансні невідкладні обшуки створюють ілюзію масових зловживань — експерт

Щоправда  випадки визнання доказів недопустимими доволі поодинокі — легалізація обшуку для сторони обвинувачення зазвичай є успішною. Однак, як вказує Крапивін, саме визнання підстав для обшуку річ доволі суб’єктивна, їх до кінця неможливо прописати в законодавстві з огляду на різноманіття випадків і причин провести той чи інший обшук. І навіть судова практика не вносить однозначності у це питання.

«У результаті судді формально підходять до оцінки вмотивованості підстав для невідкладного обшуку, а клопотання задовольняються без глибокого аналізу. Адвокати звинувачують суд у підігруванні стороні обвинувачення та непрофесіоналізмі, адже судовий контроль має упереджений характер. Причини — не лише можливий зовнішній чи внутрішній тиск, а й системна перевантаженість суддів», - вказує на масштаб проблеми аналітик.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Єрмак посилив команду Ізовітової в Національній асоціації адвокатів України

Водночас безпосередньо судді кажуть, що найбільшою проблемою для них є брак часу на вивчення матеріалів досудового розслідування через надмірне навантаження. Таким чином судді, здебільшого, спираються на  особисті симпатії та досвід роботи з учасниками процесу під час інших проваджень.

У підсумку, зазначає Крапивін, клопотання про обшуки задовольняються майже автоматично — не через переконання в їхній обґрунтованості, а через рутину та взаємну довіру.

Таку практику у 1960–1970-х роках обговорювали американські соціологи права, але дійшли висновку, що в цьому тандемі, де змінним є лише адвокат підозрюваного, бракує незалежності та є перекос на обвинувачення.

Водночас в умовах воєнного стану в Україні, де невідкладні обшуки все легше підтверджуються судом, ця практика ризикує перетворити формальний підхід до судового контролю на системний ризик.