У крихітного крижаного світу знайшли величезну мережу прихованих електромагнітних хвиль

Вчені з'ясували, що Енцелад, другий за величиною супутник Сатурна, діаметр якого становить лише 500 кілометрів, чинить електромагнітний вплив на відстані, що перевищують півмільйона кілометрів. А це більше за відстань від Місяця до Землі, повідомляє Science Alert.

Міжнародна група під керівництвом Ліни Хадід із французької Лабораторії фізики плазми вивчила дані чотирьох різних приладів на борту апарата Cassini. Вони намагалися зрозуміти. Як знамениті гейзери Енцелада створюють далекосяжні електромагнітні ефекти.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Метан на Енцеладі може виявитися ознакою життя

Енцелад вивергає шлейфи водяної пари і частинок пилу через тріщини в південній півкулі. Під впливом радіації Сатурна ці молекули води набувають електричного заряду, утворюючи плазму, яка взаємодіє з магнітним полем гігантської планети і проноситься повз супутник.

У результаті цієї взаємодії утворюються структури, звані крилами Альфвена, — електромагнітні хвилі, що поширюються подібно до коливань уздовж струни гітари, слідуючи лініям магнітного поля, які з'єднують Енцелад з полюсами Сатурна.

Відкриття робить особливо примітним масштаб і складність системи. Основне крило Альфвена не просто рухається до Сатурна і розсіюється. Замість цього воно відбивається між іоносферою Сатурна на полюсах планети і кільцеподібним плазмовим тором, що оточує орбіту Енцелада.

Кожне віддзеркалення створює додаткові хвилі, утворюючи ґратчасту мережу перехресних електромагнітних структур, що перетинаються, які простягаються через екваторіальну площину Сатурна і досягають високих північних і південних широт.

Апарат Cassini 36 разів виявляв ознаки цих хвиль на відстанях, які були більшими, ніж припускали дослідники.

Команда дослідників виміряла поширення альфвенівських хвиль на відстань понад 504 тисячі кілометрів від Енцелада, що більш ніж у 2000 разів перевищує радіус супутника.

Дослідження також виявило дрібномасштабну структуру всередині головного альвенівського крила. Турбулентність розділяє хвилі на нитки, допомагаючи їм ефективно відбиватися від плазмового тора Енцелада і досягати високих широт в іоносфері Сатурна, де з'являються полярні сяйва, пов'язані з цим супутником.

Ця електромагнітна взаємодія між Енцеладом і його гігантським "батьком" слугує зразком для розуміння аналогічних систем навколо крижаних супутників Юпітера: Європи, Ганімеда і Каллісто.

Раніше вчені поставили під сумнів існування океану під льодом супутника Сатурна Титана.